Проповіді

(Пс. 22) Це питання щоденно хвилює людей, які досі не довірились Богу, які все ще намагаються "пасти себе самі". Люди, які весь час хвилюються про те, як не зазнати скрути, вважають, що самі ладні вирішувати свої проблеми. Це ознака гордості перед Богом. Горді люди зосереджені на собі, смиренні – на Господі. Горді люди переживають, а смиренні – чекають, пам’ятаючи про те, що гарантія спокою та повноти – довіра Богу. Біблія вчить, що немає нічого вартого занепокоєння. Господь обіцяв нам дати усе, чого ми потребуємо. Наш Небесний Батько радий давати нам дари, але для цього ти повинен довіритись Йому.

(проповідь Романа Брагіна)

(Рут 1:19-21) Часто ми не усвідомлюємо і не визнаємо, що в нашому серці є образа. Як це перевірити? Згадайте, чи є в вашому житті люди, яких ви досі не пробачили? Чи є обставини, за які ви не подякували Богу? Образа завдає багато шкоди, впливає на наше життя, спілкування, заважає будувати відносини з іншими людьми. Це гіркий корінь, який позбавляє нас  благодаті. Образа оскверняє не лише нас, але й тих, хто поряд. Ми хочемо помститися, шкодуємо себе. Ми ображаємось, тому що ми духовно недосконалі. Будь-яка образа – це справа плоті, яка противиться духу.

(проповідь Влада Бакаленко)

(Євр. 11:1-19) Віра має за основу Божі обітниці. Люди стають "віруючими", тому що Бог їм щось пообіцяв, вони повірили і сподіваються на це. Фундамент віри – це віра в Ісуса Христа і Його жертву. Проте мало бути просто віруючим та сповідувати вустами Ісуса. Якщо ти справді увірував, це повинно бути видно з твого життя та справ. Богу потрібно віддавати найкраще. Ми часто не хочемо служити, не жертвуємо своїм часом, забуваючи про те, що це Ісус дав нам нове життя, не тільки тепер і зараз, а вічне. Якби не Бог, у нас не було би таких радісних, світлих очей, як сьогодні, нас взагалі могло би не бути, тому наша жертва для Бога повинна бути не формальною, а від серця. Наша вдячність повинна проявлятись не словами, а ділами. Всі наші справи будуть випробувані Богом. Бог для віруючого – це Той, Хто повністю контролює його життя.

(проповідь Ігоря Яцишина)

(Як. 3:1-12) Язик – це вкрай небезпечна частина людського тіла, до якої треба бути дуже уважним. Своєю непередбачуваністю він вимагає від нас постійного контролю. Язик намагається прикрасити будь-яку неправду. Він поганить усе наше тіло. Іноді трапляється так, що навіть за одне слово нас можуть суворо спитати. Язик – лицемір, він сповнений смертоносної отрути. Він – актор, у зібранні може бути один, дома – інший. Язик недарма подвійний, як у змії. Він говорить зло, руйнує наші відносини з людьми, ображає, і в той же час благословляє Бога. У язика є джерело. Коли ми кажемо щось погане і потім вибачаємось, мовляв, "вирвалось", постає питання: звідки?

(проповідь Романа Брагіна)

Судячи з висловів відомих у світі письменників, філософів, вчених та політиків, стає помітно, що ці люди розуміли цінність Слова Божого. Великі люди, які замислювались над сенсом життя та шукали істини, приходили до висновку, що горе тому народу, який живе без Слова Божого. Життя людей, які не знають Біблії, приходить у занепад від того, що вони не мають Божого страху. Люди слабкі проти гріха, і лише Бог може їм у цьому допомогти. Дехто читає філософську літературу, намагаючись пізнати Бога через знання та інтелект. Проте з християнської точки зору філософія – це відсутність істини, тому що у філософії на будь-яку думку знайдеться протилежна. Філософія – це кома, а Божа істина – це крапка. Слово Боже – вічне. Ніщо не може протистояти Його істині. Ісус Христос прийшов на землю, щоб постраждати за кожного з нас і принести нам Слово.

(проповідь Ігоря Яцишина)

(1 Кор. 3:1-5) В кожній церкві зустрічаються люди, які духовно не ростуть. За ними потрібен постійний нагляд, служителі не можуть залишити їх самих. Такі люди часто обурюються тим, що їм щось заборонено, дехто з них хвалиться, що вже багато років у церкві, а дехто навіть з гордістю заявляє: "Я – немовля". Так, немовлята у церкві – це проблема, адже духовний вік – це не роки, проведені у церкві, а вміння приймати правильні рішення, самостійність, щоб служителям не було соромно за твої вчинки та спосіб життя.

(проповідь Олександра Ахмедова)

(Бут. 12:1-4) Аврам почув голос Бога, тому що шукав Його і взивав до Нього. Бог звелів Йому залишити рідну домівку і все, що у ній і йти туди, куди Він поведе. Ісус також говорив залишити своїх батьків заради Нього, бо тільки з Богом ти зможеш по-справжньому їх полюбити. Якщо ми усвідомлюємо, що в житті щось є для нас зайвим і залишаємо це, Бог обіцяє нам Свою підтримку. З Богом ти хтось, ти – особистість.

(проповідь Олега Бешти)

(Рут 1:8-18) На протязі свого життя нам доводиться приймати багато різних рішень. Якщо ти у свій час вибрав іти за Христом, то всі інші рішенні даються легше, проте багато людей досі стоять перед вибором, приймати Христа чи ні. Бог нікого не примушує. Ісус завжди говорив: якщо хочеш, слідуй за Мною. Чому деякі люди, які каються і нібито приймають рішення слідувати за Христом, потім віддаляються від Бога?

(проповідь Влада Бакаленко)

(Матв. 5:5, 11:29) Що таке лагідність? Якщо ми звернемося до словника, то дізнаємось, що лагідність – це моральна якість та чеснота, чутливість у стосунках і доброта в поведінці, основана на любові, терпінні і милосерді.  Це гарні теоретичні слова, але Біблія подарувала нам яскравий приклад лагідності на практиці – Ісус Христос. Ісус міг би явити Себе могутнім Богом з громами та блискавками, але Він явив себе лагідним і тихим, в’їхав на ослі в Єрусалим і дозволив Себе роп’ясти людям, які не вірили в Нього.

(проповідь Романа Брагіна)

(Марка 9:33-50) На протязі свого життя кожен з нас неодноразово зустрічався з суперництвом. Суперництво у навчанні, спорті, на роботі – це до певної міри добре, воно стимулює людину ставати кращою, вдосконалюватися. Проте коли починається суперництво в особистому житті, у сім’ї, в церкві, це робиться проблемою, бо люди прагнуть бути кращими перед людьми. Ми повинні прагнути бути кращими перед Богом. Недарма Ісус говорив учням, що якщо хочеш стати першим – стань останнім.

(проповідь Дениса Горковчука)