Потреба у мирі

В прадавні часи Адам і Єва перебували у Божому мирі, доки цей баланс не порушився внаслідок гріхопадіння. З тих пір на всіх етапах своєї історії людство потребувало миру. Не є винятком і наше сьогодення.

(Єрем. 8:11-15) Ми повинні дивитися на Старий заповіт, як на приклад, з якого можна багато для себе взяти. Народ Ізраїлю – приклад, як ми не повинні діяти. В ті часи жили пророки, які говорили реальні речі та гинули за це, але були і лжепророки, які говорили про мир, а миру не було. Мало того, замість миру іудеї пішли на 70 років у вавилонський полон. Сьогодні нам теж обіцяють мир, але його немає. Принципу сіяння і жнив ніхто не відміняв. Скільки років ми жили без Бога? Людей саджали за віру в тюрми, виселяли у Сибір, в школах говорили, що Бога немає і люди пішли від мавп, руйнувалися церкви... Потім впала залізна завіса і маса віруючих, які ще залишалися тут, виїхали за кордон... Тепер у більшості українців дома стоїть збирає пил Біблія, на шиї висить хрестик, двічі на рік відвідується церква. Скажи комусь, що їм потрібен Христос, ніхто не зрозуміє, навіть слухати не захоче. Ми тонемо в релігії, віримо "по-своєму", "в душі", не цікавлячись тим, чого чекає від нас Бог. Результат? Миру – не буде! Для миру потрібен Христос.

(2 Кор. 5:14-21) Ці слова актуальні для церкви і сьогодні. Ті, хто знають Писання, повинні, не зважаючи ні на що, відкривати людям наслідки того, що зараз відбувається, нести суспільству Слово покаяння і примирення. Покаяння – це повеління, дане Богом для того, щоб кожний міг спастися від мук пекла. Треба пояснювати людям, що їхнє життя полишене миру, бо в ньому немає прощення і викупної жертви Ісуса Христа, а неспокій іде від того, що немає відносин з Богом. Допускаючи людям важкі обставини, Господь стимулює їх до покаяння. Якщо в житті та серці людини немає миру, це значить, що Бог хоче привести її до Себе.

Миру прагнуть практично усі, але здебільшого на своїх умовах. Люди часто приходять до церкви, не вирішивши питання вічності, і відразу чекають якихось великих змін, проте Бог – не фокусник. Люди намагаються змінити обставини, не розуміючи, що вони є результатом їхньої власної поведінки. Обставини зміняться, коли зміняться самі люди. Якщо людина усвідомить, що найбільша потреба – не переміна обставин, а примирення з Богом, в її серце прийде довгоочікуваний спокій від миру з Христом, який ні з чим не можна порівняти. Христос помер на хресті, щоби дати мир, і тепер чекає, поки люди скористаються тим, що отримали через Його жертву. Ісус говорив учням, що вони щасливі, бо чують Його Слово. Про це мріяли у свій час царі та не мали такої можливості. Ми блаженні вже за те, що сидимо тут і слухаємо Слово Боже, бо інші закрили свої вуха, не відчувають серцем, і не навернуться до Бога, щоб Він зцілив їх.      

(Якова 2:17-18) Після проповіді пророка Малахії Бог мовчав 400 років. Після цього прийшов Христос, Який почав практично показувати Живого Бога, задовольняти потреби людей, говорити про те, чому так відбувається в їхньому житті. Природа Ісуса – природа миротворця. Коли ми приходимо до Нього, наше життя стає вже не нашим, а життям для Христа. Треба показувати Ісуса на практиці. Мир доноситься до людей не тільки словами, але і ділами. Ми повинні іти відкривати оточуючим, чому у них немає миру з Богом. Потрібно пояснювати людям, що їхнє життя почне налагоджуватися тоді, коли вони погодяться впустити Христа в своє серце. Люди сидять у тюрмах, лежать в лікарнях, нам є куди йти і проповідувати. Якщо є можливість допомогти, допомагайте. Це інструмент примирення людей з Богом. Ми можемо як мінімум молитися за людей. Не живіть для себе. Якщо Христос вас спас, будьте вдячними, і нехай ця подяка буде практичною.  

(Івана 13:34-35, 1 Кор. 1:11-13) Христос говорить, що Його учнів має бути видно по одному аспекту – любові. Не по сваркам з дрібних приводів, не по з’ясуванню стосунків, а по любові. В Коринфській церкві існували розділення. Їх ситуація є прикладом, як не повинно бути, бо людей це відштовхує. Коли світ дивиться на церкву і не бачить там любові, то як би гарно церква не проповідувала, не говорила, не співала, все буде марно. Ми не зможемо примирити людей, якщо не матимемо миру самі. Ми не зможемо проповідувати мир, якщо в самих його немає.

Мир настане лише тоді, коли центром поклоніння кожної сучасної конфесії стане Христос.

(Фил. 4:11-13) Треба вчитися, щоб різні життєві фактори не забирали від нас миру. Не важливо, чого не вистачає в матеріальному плані, головне, що у нас є Христос. Павло навчився жити в багатстві і бідності, тримаючи в пріоритеті головну цінність – Ісуса Христа. Відкривайте потреби перед Богом, і Він допоможе в усьому. Якщо ми на шляху примирення, ми на правильному шляху.

Нехай Бог благословить нас бути миротворцями, нести мир та любов через проповідь і приклад свого життя!          

(проповідь Ігоря Яцишина)