На кого ти покладаєш свою надію?
(Івана 21:2-22) Через деякий час після розп'яття Ісуса Петро вирішив зайнятися своїм старим ремеслом – риболовлею. Всі інші учні теж пішли за ним. По суті, вони більше нічого не уміли робити. Учні трудилися всю ніч, але нічого не зловили. На ранок Ісус чекав їх на березі, проте вони не впізнали Його. Христос знову, як колись, звелів їм ще раз закинути сітку, вони послухалися і зловили дуже багато риби. Петро зрозумів, що це Христос, і кинувся до берега. За ним поспішили інші. Коли вони вийшли на землю, то побачили розкладений на землі вогонь, хліб, рибу…
Ісус запитав учнів, чи є у них якась їжа. Вони відповіли "ні", і це було щирою правдою – у них не було ні фізичної, ні духовної їжі. Саме на це хотів вказати Своїм питанням Христос. Вони не довірилися Богові, а пішли робити те, що вважали за потрібне, без Ісуса в їх життя прийшла пустота. Так само відбувається з нами, коли ми самі, без Христа, вибираємо свій шлях, в той час як Бог пропонує нам повноту. Він уже все зробив і приготував, а ми часто шукаємо невідомо чого. Зрозумійте, у Христа все давно готове, Він чекає лише на наш прихід і спілкування.
Після того, як усі поїли, Ісус заговорив до Петра, звернувшись до нього за його старим іменем Симон. Христос спеціально назвав Петра так, вказавши на те, що той чинив по своїй старій природі. Далі Ісус тричі перепитав Петра, чи любить він Його, і Петро тричі відповів, що так, але в кінці засмутився. Христос змусив його глибоко задуматися над цією відповіддю, відновив Петрове призвання після трикратного зречення, заново призвав пасти Його ягнят. Потім Ісус звелів Петру слідувати за Ним і робити те, що Він каже. Петро був майбутнім пастором церкви. Ісус хотів, щоб на цей раз Петро показав свою любов на ділі.
Якщо ми будемо починати жити своїми силами, робити те, до чого звикли, повертатися до старої природи, Бог буде так само, як у Петра, запитувати і у нас: чи любиш ти Мене? Ми не повинні йти, як учні за Петром, за людьми, які сіють пустоту. Аналізуйте свої дії та вибір, який ми робимо кожної хвилини, тоді в нашому житті не буде пустоти.
Петро пішов по березі за Христом, за ними побіг Іван. Тоді Петро допустив чергову помилку, запитавши, чого це Іван йде за ними. Ісус відповів Петрові, щоб той не зважав на інших, а сам слідував за Богом. Таким чином Ісус вчить нас дивитися не за іншими, а за собою. У нас є Бог і Писання. Цього цілком досить для праведного життя.
(Матв. 6:31-34, Івана 10:10) Ісус неспроста заговорив з учнями про їжу. Для людей багато важать фізичні речі, їхнє життя тісно пов'язане з матеріальним світом. Бог це знає, і кожному все дає у свій час. Писання говорить нам, що дає навіть з надлишком. Вираз "докладеться вам" у Нагорній проповіді дослівно перекладається як "впаде з неба". Завтрашній день сам попіклується про себе. Бог пошле потрібні обставини, людей. Він все вирішить. Людські опори дуже ненадійні, лише Господь завжди вірний, надійний і міцний. Якщо ми християни, яких Бог призвав іти за Ним, то повинні це розуміти. Писання написане для всіх однаково, як для невіруючих, так і для церкви. Треба довіритися йому і Богові. Писання дане нам Батьком для настанови та виправлення. Треба слухати голос Христа через Боже Слово і бути слухняними Йому, тоді все наше життя буде в благословенні. Наш послух означає спиратися не на свої думки, а на Божі істини. Бог хоче, щоб ми повністю Йому довіряли, тільки тоді зможемо прожити праведно, щоб наше життя не було пустим і плотським.
Тож не поспішайте чинити по-старому, не дивіться на інших, не сподівайтеся на земне, довіряйте Богові, і Він вийде назустріч та допоможе нам недаремно проживати життя та йти за Ним до кінця.
(проповідь Олега Бешти)